Автор: Ганна Улюра (джерело: lb.ua)

Сімейний роман. А головний герой цього роману – той, кого в літературі останні років п’ятнадцять воліємо не бачити, не чути і, якщо вдасться, не пам’ятати: радянський Львів.

Але ця книжка взагалі не про час, вона про місце – точніше: про одну львівську квартиру. В якій був жив Лем, до речі, а нині живе сім’я полковника-«східняка» Цілика. А ще – про те, як силові поля Львова (де)формують окремо взяту родину. Точніше: групу людей, котрі за звичкою вважають себе родиною. Люди в світі Амеліної взагалі вправно собі та іншим брешуть – за звичкою. Тому цю історію розповідає нам не людина, а пес – королівський пудель Дом. Більше того: мертвий пес, бо уже в першому реченні повідомлять, що розповідач відійде у кращі світі в розпалі сюжету.

Заплутала вас? Так і планувалося.

Позаяк в романі Амеліною кожна думка, рух, намір героїв спричиняє розгалужені ризоми реальних і альтернативних подій. Всі пов’язані з усім, всі від усіх залежні – причину і наслідок не те що відокремити одне від одного складно, їх впізнати буде нелегко. Все як в житті. Якщо в «Високому Замку» Лема була скриня, в якій зберігалися щасливі дитячі секрети, то в «Домі» ця скриня відкриється – і там будуть страшні дорослі таємниці. Це не метафора. Скриня насправді стоїть в тій львівській квартирі, і її насправді відкриють. В цій прозі (напрочуд притчево-алегоричній) взагалі дуже мало метафор. Спробуй пометафоризувати досхочу, коли світ буквально описаний через запахи! (Пес же говорить, все ок).

То ж: хочеш знати відповідей – будь до них готовим. Або мовчи і не питай зайвого: так і живуть герої «Дома», так нам його і читати. «Бо треба, псино, якось тут виживати. Cічеш?».

Дві сестри – Тамара і Оля, обидві розлучені. У обох є дочки – Марії. Живуть із батьками: Великою Ба і полковником. У цих шести є історія, у кожного – своя. Відставник із жорсткою посттравматикою і захованим на дачі літаком-винищувачем (старий полковник – однозначна письменницька удача). Росіянка-домогосподарка, «мати-сира-земля», яка ще від 70-х намагається прижитися на Галичині. Нікому не потрібна тиха алкоголічка. Колишня учителька, яка кидається у вир дикого бізнесу 90-х. Потенційна, ба майбутня емігрантка. У однієї з малих взагалі проблем вище голови – ще крихіткою повністю втратила зір. Кожній тварі – по парі. Навіть відсутні татусі дівчат – теж «паруються» у своїй відсутності.

І тільки Дом на цьому ковчегу – самітник, бо ж «заєць», без квитка тобто. Власне, тому він є неупередженим свідком та ідеальним розповідачем.

Чи болить собакам проблема політичної нації та добровільно обраної ідентичності?
А Дом-то взагалі дефектний щодо «призначення»: народжений мисливцем, полювати не здатний. «Усі герої вигадані, пес справжній» – чомусь, мені здається, в цьому перепосиланні до роману Амеліній ідеться не про літературних героїв.